У Адамівці поблизу Словʼянська на Донбасі є скит Святогірської лаври. Від церковних споруд через наші позиції пролягала дорога. Нею переміщалися ми та «доросла» броня суміжних підрозділів. Але інколи нею переміщався на велосипеді священник: ми знали, що конкретно в цей час обстрілів не буде, але обовʼязково за тим вони будуть більш точними та влучними. Навряд чи невійськовий зрозуміє, що таке вирва від припасу калібром 203 мм, але на слово повірте, що заховати джип у тій ямі можна. У нас така була за якихось 15 м від бліндажа. Тож так ми познайомились із коригуванням ворожого озброєння з боку московських попів.
Далі було ще немало випадків, коли ми лише укріплювалися в думці, що в інтересах України та українських військових вони явно не працюватимуть. Це ще мʼяко висловлюючись… Я мовчу про схрони зброї у (святих!!!) вівтарях багатьох церков, російської форми, переховування армії ворогів у тих же церквах по всьому фронту нашої боротьби з окупантом.
У Парламенті тривалий час розглядають законопроєкт про заборону московської церкви. Сам проєкт викликає дискусію в суспільстві. В Парламенті теж не можуть визначитись, чи варто цей закон голосувати. Одні кажуть, що це ворожа церква, інші кажуть, що це не доведено.
Мені доводити нічого не потрібно. Я вважаю, що чимало священників — зрадники України! Люди, які сліпо вірять московитам у рясах, одурманені їх словами про братні народи та молитви за мир під час пропагандистських проповідей, продовжують дискусії про те, що політики винні в цій війні, точно не москва та російський диктатор путін, а також його фсб-шний колега кіріл, котрому поклоняється російська церква.
Ці священники багато де продовжують передавати ворогу інформацію про наші переміщення, дислокування, накликаючи смерті на голови українських захисників. І навіть відмовляються хоронити та відспівувати загиблих Героїв.
Тож чи хочу я прийняття Верховною Радою України закону, що дозволить заборонити організацію, котра не працює на перемогу, а лише віддаляє її? Безумовно, я хочу, аби мої колеги з фракції «Європейська Солідарність» у Парламенті достукались до кожного депутата, котрий все ще вагається. Бо до тих, хто свідомо проти закону, у мене лише одна претензія: чому у них досі не виникло бажання прямо піти в російські обійми на їх територію?
Чи вважаю я, що всі священники УПЦ (МП) – вороги? Ні, я так не вважаю. Є там і люди, котрі хай навіть із відчутною затримкою, але зрозуміли, що росія — окупант і ворог, а підтримка ЗСУ — завдання кожного українця. Вітаю такі релігійні громади, де усвідомлення вже давно прийшло.
Чи розумію я, що цей пост сподобається не всім? Звісно. Чи прагну я розвивати цей діалог? Зовсім ні. Я не хочу, щоб тут понабігали люди та емоційно заперечували мені, нагадували, в якій же церкві я хрещений і так далі. Маєте для цього власні сторінки. Я вже свою думку сформував геть давно. Аргументів змінити думку не знайшов поки ніхто. І не зможе.
Чи я вірю в Бога? Так. У важкі хвилини я йду до Нього. У легкі — із вдячністю згадую Його. І за те, що прожив нині ще один день також дякую!
Чи вважаю я, що Бог має патріархат, або він католицький, православний, греко-католицький чи ще якийсь? Ні, розподіли між церквами в усі часи робили люди, багато в чому керуючись виключно економічними (меркантильними) інтересами. Втім, інколи важливими були самовизначення, визначення власної ідентичності, пошук власного шляху.
Ми стоїмо на порозі, чи якщо хочете — на роздоріжжі. Українське чи кероване ззовні. Я обираю українське та Україну!
Військовослужбовець ЗСУ, депутат Закарпатської обласної ради від Політичної Партії “Європейська Солідарність” Денис Ман